AQUA VITA

04.03.2011 15:37

В іржавій ванні плавала бездоганно біла сорочка. Порожнина наповнювалась водою, і здавалось, що в мокрій тканині хтось ворушиться. Бракувало тільки лику потопленої Кайлі Міног і саундтреку "ВАЙЛД РОУЗ".

Сорочку випрали, але дополокати не встигли, - води в ванні було рівно стільки, щоб, черпаючи алюмінієвим ковшиком аби злити туалет, щораз шкребти по шершавому чавунному дні і сколихувати змерзлу рибину на мілині. Той скрегіт відлунював у колодязі санвузла від чотириметрової стелі, дряпав по спині і гулко вилітав  в кухню через вікно, на якому стояли коробочки від імпортного мила.

Відбувалось це все у помешканні директора культового дотепер львівського підприємства, продукція якого, згідно з оптимістичною народною мудрістю, завдає людям меншої шкоди, аніж вода, хоч відсоток води у тій продукції і не менший, ніж у людському організмі. Проте навіть така впливова посада не забезпечувала цій родині круглодобового водопостачання.

Круглодобове водопостачання у Львові мали лише ВІП-освободітєлі і залізничники. Це пояснювалось вододілом і оповитою легендами закопаною Полтвою.

Проте, всупереч усім технічним характеристикам я маю свою параноїдально-патріотичну теорію.

Це була облога. Але не прямолінійна, така що викликає повстання, а хитро продумана. Всі мешканці надто вільнодумного і близького до кордону міста були прикуті до своїх помешкань з 6 до 9 ранку і з 18 до 21 вечора. Більше того, вони були прикуті до кранів, а не до польського радіо чи самвидавних книжок. Ніхто так добре як львів’яни не розрізняє інтонації водогону – його хрипи, агонії і останні щедрі плювки; нікому так як нам не знайоме вибухове закипання колонок, з яких навмисне витягали обмежувальні клапани аби вичавлювати гарячу воду до останньої краплі (я десь років з тринадцяти знала де розкручувати цей страшний агрегат аби полагодити його після такого недогляду). Кожен з нас хоч раз розморожував в зимі труби в пивниці (бо знерухомлена вода швидше ставала ледом) і заливав сусідів (бо крани неуважно залишались відкрученими, коли вода закінчилась); у більшості досі зберігся рефлекс прати, мити, купати три години вранці і три години ввечері; всі намагаються мати хоч трошки води, набраної на чорний день (для колориту бажано в трилітрову банку) та й ніхто крім нас не відчує всім тілом панічність фрази «вода закінчується» (коли прання ще гора, а голова не мита тиждень).

За умов відсутності води в бутлях на продаж, нормальної побутової техніки і середньої кількості 4-6 осіб на один санвузол ідея такої облоги була абсолютно геніальною. Ніхто не  мав шансів вести "празную жизнь", якщо хотів бути банально вмитим, чисто вбраним і напитися вечірнього/ранкового чаю. Надто пізнє повернення з дач і пікніків призводило до запровадження в галицьких родинах японської традиції купання (за старшинством), якщо щастило наловити ванну останньої надії, і хто б зважав на те, як драпає дупу знищене іржею дно.

Якщо б хтось спробував обґрунтувати такий водний режим екологією і економією, то одразу йому заперечу. У більшості помешкань з усіх кранів текло на повну потужність, бо яка економія за умов планової економіки, треба  використати на сто відсотків те, що скупо дають. Колись до Львова приїхав справжній індус в справжній чалмі і побачив, як ми миємо посуд під проточною водою, то з його виразу обличчя я зрозуміла, що про ощадливість у екоресурсах ми не знаємо ніц-нічого.

Кажуть, що вже декілька років вода є у вільному доступі, а я в це не можу остаточно повірити і мене гріє (чи то пак омиває) шестисотлітровий бак на стриху і попри свій страшний гул мені щораз піднімає настрій помпа, яка хоч трішки наближає тиск душу до німецького стандарту. Бездоганне водопостачання було для мене найпріорітетнішим аспектом облаштування власного житла

У мене досі викликають підсвідому заздрість такі об’єкти розкоші, як ріки і озера в містах, скажімо в Тернополі. І, мабуть, саме тому я не беру до належної уваги бабусині застереження про споживання «правильної» води з конкретного джерела (з численними фільтраціями, заряджаннями і настоюванням на кремені і сріблі). Для мене всеодно найсмачніші відсьорбнуті тихцем, щоб ніхто не бачив, дитячі ковточки затхлої сирої води з поіржавілого слоїка, напротивагу перевареним з обліпленого накипом баняка.

Сам факт, що кран сухо не гарчить на мене, коли я хочу поставити чайник вже є для мене святом.

Не знаю, чому написалось про це саме зараз? Може тому, що здається ми тепер у якійсь іншій, підступнішій облозі, з рекламою «РАНКОВОЇ ПОШТИ з КІРКОРОВИМ і ПУГАЧОВОЮ» і сопливим російськомовним завиванням і примітивними кліпами Андрія Князя. У порівнянні з тим всім випари Полтви, які засмороджують з певною частотністю Львів видаються мені іскристим джерелом…

Чи то просто мене минулої ночі у поїзді на другій полиці мучила згага, (а ОБОЛОНСЬКУ від провідниці отримала аж вранці, у багатій на воду, але не на порятунок України, столиці)?

Бориспіль - Charles de Gaulle

Коментарі (1)

Додати коментар

    • 06.03.11 12:07
    • HemingwayДо болю близький текст... Гарно написано!
      А метафора з облогою - тодішньою і сьогоднішньою - заставляє задуматися. Хоча... Може й нам пора вже щось робити, а не лише задумуватись...
  •  
  •  
Чиста субота news image

20 квітня львів’яни вийшли на толоку, щоб очистити від сміття парки, вулиці, дворики, помити пам’ятник і погладити ропуху.

Названо ТОП-20 лекцій TED

Чи вбиває школа креативність? В чому сила інтровертів? Як викрити брехуна? Що нам заважає досягти успіху? Найяскравішими виступами конференцій TED мільйони інтернет-користувачів продовжують ділитися і кілька років після їх проведення.