Другий поверх над Львовом

12.04.2013 19:26
Була в мене така фантазія: враз вирішити всі проблеми історичного центру Львова, надбудувавши на ним другий поверх.

Це не так дорого, всього якихось 120 гектарів залізобетонних плит на палях – і нехай тим другим поверхом їздять авта, маршрутки і трамваї, ходять люди, яким треба лише пересісти з маршрутки на трамвай, проводять віча, мітинги й хресні ходи догналітів. А внизу буде тиша, м’яке електричне світло, трохи туристів і більше нічого, суцільна історія.

 

Це фантазія, але певний шмат рації в ній є. Стан історичної частини Львова і так званої «буферної зони між центром і мікрорайонами, катастрофічний. Місто розсипається, встигаючи репнути в новому місці, коли комунальники так-сяк, «ямково» латають попередню рану. Звісно ж, це через те, що на підтримання старого міста в нормальному стані не вистачає грошей (низькі тарифи на комунальні послуги, злісні неплатники та пільговики, відсутні субсидії з Києва і тому подібне). Але не тільки.

 

Просто Львів – понад півмільйона стаціонарного населення, десятки тисяч доїжджєючих і туристів, - це не те місто, яке може тупцятись на одному квадратному кілометрі й не руйнувати його цим. Припускаю, що десь у цивілізованіших країнах історичні центри міст – райони-музеї – успішно відіграють роль житлових, ділових, адміністративних, торгівельних і транспортних вузлів, не колапсуючи. Але в українських музеях не дарма в кожній навіть найменш значущій кімнатці саджають пенсіонерку, чиє завдання – гавкати на нечемних. Бо завжди є на кого й за що гавкати.

 

Специфіка значної частини громадян, які мешкають у Львові, а також приїжджають сюди попрацювати, така, що вони не можуть не нищити, не загиджувати, не розкрадати все довкола себе. Ті, що мешкають в історичних районах, у силу радянської ментальності звикли гидити в себе вдома, а ті, що приїжджають, у силу сільської – гидити в гостях.

 

Ми не змінимо їх, зате можемо – й міська влада має для цього всі поноваження й достатньо здорового глузду – змінити режим використання міста.

 

Треба відповісти на просте запитання: навіщо нам старий Львів? Він подобається нам?

 

Якщо ми хочемо зберігати його як історичну пам’ятку, приємне місце для прогулянок і туристичну принаду, тоді потрібно

 

- прибрати з нього весь транспорт, окрім велосипедів;

 

- виселити з будинків алкашів та інших люмпенів, наливайки, продуктові крамниці й приватні фірми;

 

- перетворити Ратушу на музей, а міськраду переселити в яке-небудь «Інтерсіті»;

 

- позносити всі малі архітектурні будки з вагонки, замінити пластикові «євровікна» назад на автентичні європейські дерев’яні;

 

- унеможливити будь-які будівельні роботи, аніж санкціонованих не лише міською владою, але й пам’яткоохоронцями реставраційних;

 

- поставити скрізь увічливих, але переконливих муніципальних поліціянтів із повноваженнями, достатніми для припинення будь-яких неподобств.

 

 І так далі.

 

Так ми робимо з речами, які хочемо зберегти: тримаємо в безпечному місці й не дозволяємо псувати.

 

Є й інший шлях. Його обрала громада Дніпропетровська, міста, де я жив у дитинстві та юності. Значна частина історичної забудови центру міста знищена за останні півтора десятки років. Цілі квартали, можливо, не надто цінних із погляду мистецтва (але й центр Львова, окрім деяких кам’яниць, скажімо відверто, не нотр-дам-де-парі), але старих (18 – початок 20 століття), придатних для реставрації та збереження будинків було знесено. На їхньому місці постали торгівельні та офісні центри, житлові багатоповерхівки й паркінги.

 

Чесно кажучи, не знаю, чи чинила спротив громада, але руйнування ніхто не спинив. Що ж, зрештою, міста завжди так оновлювались – старі будинки горіли чи руйнувалися, на їхньому місці зводили нові, сучасніші й функціональніші. А скільки легендарних замків розібрали на каміння для стодол і парканів!

 

Так ми робимо з речами, які, хоч і дорогі як память, але більше нам не потрібні: сором’язливо виносимо на звалище і, зітхнувши, там залишаємо.  

 

На словах ми нібито обираємо перший варіант – бережемо старе місто як спадщину – але поводимося з ним так, ніби не можемо дочекатись, коли ці руїни нарешті заваляться, й можна буде дозволити жвавим забудовникам звести на звільненому місці архітектурний ансамбль будинків-унітазів.

Коментарі (3)

Додати коментар

    • 16.04.13 22:07
    • ЛьвівянинАга, житель сільської місцевості, ти зайди в гуртожиток ПТУ (будь-який) де вчаться твої односельчани і подивсь на господарів "свого двора"
    • 16.04.13 10:02
    • роман"...виселити з будинків алкашів та інших люмпенів, наливайки, продуктові крамниці..."
      людей перетворити на бомжів, в квартирах зробити чергові заклади "локаль", а замість продуктових крамниць - магазини з сувенірним шарпотребом? чи як?
    • 12.04.13 20:23
    • Житель сільської місцевості"у силу сільської – гидити в гостях".
      Слухай ти, аналітик хренов, сільська ментальність ніколи не гадить, ти якщо хоч когось образити, то спершу подумай, що хоч сказати, а то я бачу, тобе обкуреного [***]а, треба вчити, щоб ти зрозумів що в селі кожна людина господар свого двора і порядку там набагато більше, так що надумавши образити жителів сіл ти перетворився на лайно, яке лежить під підїздом і смердить.
  •  
  •  
Чиста субота news image

20 квітня львів’яни вийшли на толоку, щоб очистити від сміття парки, вулиці, дворики, помити пам’ятник і погладити ропуху.

Названо ТОП-20 лекцій TED

Чи вбиває школа креативність? В чому сила інтровертів? Як викрити брехуна? Що нам заважає досягти успіху? Найяскравішими виступами конференцій TED мільйони інтернет-користувачів продовжують ділитися і кілька років після їх проведення.