ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИЙ РЕСУРС
HOMEPAGE
Знайти новину

Десять дзвінків на Схід

01.03.2013 21:59
Юлія Сабадишина

Юлія Сабадишина

Кожній мислячій людині зрозуміло, що умовний поділ українців на «східняків» та «західняків» хоч і спричинений історичними перипетіями, однак успішно підкріплюється саме завдяки політичним маніпуляціям. Принцип «розділяй і владарюй» своєї актуальності не втрачав ніколи, тож залишається дієвим і понині.

Якщо ж поглянути на все це через призму соціальної психології, то в розмежуванні на «ми» й «вони», «свої» та «чужі» нічого дивного немає. Там, де відсутні знання або досвід, з’являється стереотипне бачення дійсності.

А хто краще знає «східняків», як не самі мешканці Східної України? Хто ліпше розповість про них, якщо не вони самі? У цьому і суть нашого маленького експерименту - поспілкуватись з жителями Донецька, Луганська, Харкова, Полтави, Дніпропетровська та Запоріжжя. Було вкрай легко знайти номери стаціонарних телефонів ледве чи не кожного мешканця – в інтернет-довідниках все як на долоні. «Жертви» обиралася довільно, без розрахунків та вибірок – «методом тику», якщо бути відвертими. Дзвінків було тринадцять. Але якщо відфільтрувати запорізьке «у меня нет времени», луганське «нет, девушка, извините» та донецьке «о Господи! опять?» (після цих реплік чулися короткі гудки) – то ще десять інтерв’юйованих вели себе чемно.

Подаємо коментарі так, як їх було почуто і записано, хіба що розставивши розділові знаки та надавши тексту певної логічної єдності.

Раїса Михайлівна, 65 років, Донецьк:

  • Ой, вы со Львова? Так слушайте! Был такой случай. Зашла я там у вас в магазин купить ребенку обувь. Говорю: «Девушка, пожалуйста, покажите мне вон те босоножечки». Она тупо отвернулась и стояла. Я к ней раза четыре обратилась. Никого в магазине не было. Потом зашла женщина одна, в годах. Она, увидив это все, посоветовала подойти и сказать иначе: «Пані, будь ласка, покажіть ото взуття». А я себе подумала, неужели это так важно? Мне кажется, на каком бы человек не разговаривал языке – он, прежде всего, человек. Вот поэтому у меня остался очень неприятный осадок. Прошло много лет, но ничего поделать с этим не могу. Хотя наши, донецкие, встречают всегда любую нацию с радостью. Я много лет работала в торговли, и я знаю, что с людьми всегда приятно общаться, независимо от того, откуда они или на каком языке разговаривают. Какой человек есть внутри – вот в чем соль. Я с семи лет живу в Донецке. Здесь, знаете, все смешалось, все нации перепутались между собой. И нормально. И живут все. Но почему-то именно во Львове к русскоязычным относятся так. Я не знаю, почему.

Олександр, 24 роки, Харків:

  • Львів - гарне місто, там варять дуже смачну каву, його названо в честь князя Лева – сина Данила Галицького. У Львові був тільки проїздом, на жаль (…) Головний принцип, чого ми різні, бо Схід більше піддався пропаганді СССР, а Захід перебував під російським впливом менший час, то і погляди у нас на багато речей не співпадають. Треба це якось виправлять. Та кого це тепер хвилює?

Катерина, Дніпропетровськ:

  • Вы знаете, в нашем коллективе работают люди и с Запада, и с Востока. Разные личности. Разговариваем и на украинском, и на русском, но никаких конфликтов нет. Мы даже никогда и не думали, что мы в чем бы то ни было отличаемся. Никто на этом никогда не зацикливался. В моем понятии, наше государство должно быть одно-единое. Украина не должна делиться на Запад и Восток.

Неля, 75 років, Запоріжжя:

  • У Львові ніколи не була і не імєю понятія, шо там і як. Мені 75 лєт, і я ніде не буваю. Я всю молодість проработала на «Комунарі». Отработала сорок лєт, а щас на пєнсії. «Комунар» – це автозавод, там випускали «запорожці». Машина така була. Нема у вас там таких? (…) На пенсії живеться нормально. Лиш би було тихо, ніяких войн, ніяких приключеній, – то прожить можна. Потіхоньку, канєшно, не з шиком. Пенсія тисячу сімсот – мені хватає, аби нормально все (…) Я за те, шоб були вмєстє. Шо ж то за Україна, якшо вона розділена? Україна должна буть одна. (…) І шоб не повишалися цени, а то не встигаєш за ними. (…) Не думаю про те, чи за советських часів було краще чи гірше. Як жили, так і живем. Ми не вникали тоді кудись десь далеко. Ми ж не правітєльство, а робочі. Тоді хватало на місяць впритик – і щас впритик. Шиком, канешно, ні тагда не жили, ні щас. Всьо понімножку. Якшо хтось робив – то не бідував, і зараз не бідує.

Віолетта, 26 років, Луганськ:

  • Львов – это старинный город на западе Украины, очень красивый, с такими старыми домами, с красивой архитектурой, в общем. Его еще называют культурной столицей нашей страны. Но я бы поспорила. Каждый город по-своему уникальный и культурный. Во Львове я была только один раз, да и то в детстве с родителями проездом. Тогда, я помню, мы сели не на тот трамвай и заблудились: нам неправильно дорогу подсказали, но потом другие люди «спасли» нас. Если уж говорить о стереотипах, то да, они есть. Мы – с Востока – враги типа. Очень разные регионы. «Западенцы» нас не любят и хотят перестрелять. Но на самом деле, это бред. У меня есть знакомые, которые там учатся. Никто их не стреляет.

Андрій, 21 рік, Полтава:

  • Знаєте, я Львів дуже люблю. Но був там тіки два рази, останній, кстаті, – в січні цього года. Класне місто, гарне, архітектура вобщє шикарна. Проблеми, правда, у вас там з транспортом є. Це точно. Замучилися з тими маршрутками львівськими. Я багато чув про те, шо почті всі у Львові націоналісти, бандеровці, дуже агресивні, та побачив, що люди там такі ж, як і у нас. Балакають тіки якось дуже по-українськи, но такі ж самі, як і ми тут.

Єлизавета, 27 років, Донецьк:

  • Желание побывать во Львове появилось давно. Как-то раз надумали с парнем поехать туда на Пасху (всего на один денек). Только вот начали все знакомые пугать, что на русском там ни в коем случае нельзя разговаривать, что чуть ли не побить могут на улице. А если не утрировать, то такое: в магазинах не продадут, в кафе не пустят, цену накрутят. На самом деле, оказалось все совсем не так. Мы спокойно общались на русском языке, обращались к людям за помощью на улице все на том же русском. Так что с проблемой языка я там не столкнулась. Не знаю, существуют ли такая проблема в действительности. Но слухи об этом ходят, причем очень убедительные.О самом городе остались самые, что ни есть наилучшие, воспоминания. Очень красивый. По старому городу можно гулять часами и любоваться зданиями. Наибольшее впечатление произвел храм святых Ольги и Елизаветы, находящийся недалеко от вокзала. Само по себе сооружение несет в себе величие и даже в некоторой степени внушает страх. После этого во Львове я была еще три раза. Все так же – на небольшой промежуток времени. К сожалению, я бывала там либо сама, либо с моими друзьями, не живущими там. Поэтому ощутить всю атмосферу города я, конечно же, не смогла. Каких-то неприятных событий, происшествий я вспомнить не могу. Все упирается только в сплетни о плохом отношении к людям, говорящим на русском языке. Это, если честно, немного пугает и даже несколько отталкивает от желания посетить этот город. Но когда туда приезжаешь, то чувствуешь атмосферу открытости, уюта и дружественности. Надеюсь, что так оно и есть на самом деле, и это не просто моя удача или везение.

Павло Іванович, 64 роки, Донецьк:

  • Ну шо тут сказать… Львів – красівий старінний город. Був там пару раз по роботі. Понравилося. Шоб люди якісь другі, то нє. Я міг там говорить по-російськи, а тут часто говорю отак, по-нашому. То ні там не били, ні тут не обіжають. То політики нас залякують, а треба єднаться. Мова мовою – то не главне, а главне, шоб поважали один одного і себе самих, перед усим.

Олег, 28 років, Луганськ:

  • Львов – это такой большой город на западе Украины. Там еще живут эти, бандеровцы. Там говорят на украинском языке и не любят русских и русскоязычных. Не понимаю – почему? Ведь на русском разговаривает большинство нашей страны. «Западенцы» не любят нас, а мы, соответственно, их. Не скажу, что у меня лично есть ненависть какая-то, нет. Но они так к нам относятся негативно, типа мы не имеем права жить в своей стране. Это меня бесит. Я не должен уезжать в Россию лишь потому, что говорю не на украинскай мове.

Тетяна, 38 років, Дніпропетровськ:

  • Та нема коли думать про ваш Львів. Тут і своїх проблєм хватає. Разні ми чи однакові – кому то треба? Аби вижить якось, дітей прокормить. То і не дуже важно. Аби власті наші не тіки ляпать язиками уміли, а й діло робить – то Україна якось би крутилася (…) До Росії назад не нада. І так побули вже в рабстві достатньо, послужили – хвате. Ото шукаєм всігда, шоб під чиєсь крило, під чиюсь дудку, за чийсь щот, а треба вчиться буть самим по собі – самодостаточними, чи як там кажуть. Дай Боже, шоб хоч внуки наші нормально пожили. А то крутишся, як білка в колесі, жизні тої і не бачиш.

Висновок хочеться зробити лише один: східноукраїнські жінки набагато краще йдуть на контакт, аніж їхні земляки-чоловіки. Все інше – аналізуйте та додумуйте самостійно. От лише не забудьте себе мимоволі запитати, про що б розповіли ви, якби якось почули у слухавці голос журналіста, скажімо, з Донецька?..


Юля Сабадишина, ЛНУ ім. Івана Франка

Коментарі (3)

Додати коментар

    • 03.03.13 15:53
    • Юля СабадишинаТа не придирайтеся Ви вже так дуже, Святославе. Якщо не вдаватися до детальної географії, а обмежитися умовним поділом України на Захід і Схід, - то Полтавська область підпадає під друге.
    • 03.03.13 10:56
    • ІринаХороша ідея. Зі слів зрозуміло, що деякі підпадають під вплив пропаганди, але більшість - розумні люди. Тільки один хлопець говорив словами "одеських АТВ" (одеський проросійський телеканал)
    • 02.03.13 23:29
    • СвятославНу якщо для вас Полтава це Східна Україна то питань більше немає...
  •  
  •  
Чиста субота news image

20 квітня львів’яни вийшли на толоку, щоб очистити від сміття парки, вулиці, дворики, помити пам’ятник і погладити ропуху.

Названо ТОП-20 лекцій TED

Чи вбиває школа креативність? В чому сила інтровертів? Як викрити брехуна? Що нам заважає досягти успіху? Найяскравішими виступами конференцій TED мільйони інтернет-користувачів продовжують ділитися і кілька років після їх проведення.