Родинна машина часу

19.03.2013 12:48

Практичні поради щодо складання генеалогічного дерева.

Генеалогія – цікава річ. Вона нібито не є необхідною, хіба хочеш — як то зараз модно — довести свій рід до якихось князів. Й користі знання про те, від кого ти походиш, не приносить. Та залишаються аргументи менш практичні, але не менш захопливі - цікавість, відповідальність перед предками чи нащадками. Часто генеалогію використовують як шлях самоствердження, переносячи на себе досягнення й велич предків, шукають і укріплюють приналежність до тих, хто чогось досяг. Але суть не в пошуку минулої слави, а в оживленні колишніх людей. Для генеалогії немає значення, чи був хтось у сеймі, чи був селянином — це може бути навіть цікавішим.

 

У роботі із своєю генеалогією можна виділити три ключові моменти:

 

сама генеалогічна таблиця із прізвищами, іменами, роками життя, місцями народження, смерті, одруження, проживання, заняттям й іншими подібними речами;

 

інформація, зібрана про ту чи іншу особу в сімейних архівах, історичних архівах, фотографії;

 

власні записи про особу чи записи рідних, або ж, до прикладу, розповідь бабусі про її дідуся.

 

Почати потрібно з роботи з людиною, яка найкраще знає чи просто пам’ятає найбільше прародичів (бабця, дідусь чи батьки) і може добре й терпеливо розповісти все, що пам’ятає. Адже під час роботи ви будете неодноразово перепитувати роки народження чи шлюбу, імена дітей того чи іншого родича, випитуватимете, хто ким був і чим займався, був греко-католиком чи православним тощо.

 

Найбільшою технічною трудністю є складання самого дерева: на великому папері не зрозуміло, з чого почати. Чи вести рід від себе догори, чи, може, від найдавніших відомих предків до себе чи свої дітей? Квадратик може виявитися замалим, уся інформація у нього не влазить. Але найгірше — це коли виявляється, що у тієї чи іншої людини був брат чи сестра — куди її вмістити, а потім ще її рід. Тому на сьогодні варто скористатися однією із спеціальних програм для створення свого сімейного дерева.

 

MyHeritage безкоштовний онлайн-сервіс для складання родоводу

Родовід – wiki-ресурс для складання метародоводу

 

Вона — не папір, тому якщо ви просто натиснете, на приклад, «додати сина» чи «додати матір», програма це зробить і сама все гарно поскладає по місцях. Інший технічний момент: варто записувати на диктофон розмови з родичами, адже, крім дат та імен, вони можуь розповісти чудові історії з чийогось життя, а відтворити чи досконало запам’ятати їх ви, мабуть, не зможете.

 

Загалом, що більше старших родичів – (пра)бабусь і дідусів - залишаються живими, то повніший родовід. Однак, навіть якщо старших залишилося небагато, ніколи не пізно починати займатися генеалогією, адже практично кожна людина може вписати у дерево принаймні три-чотири покоління й передати його наступним, які б уписали туди ще когось.

 

Після того, як ви опитаєте всіх старших у роду, які можуть розповісти історію сім’ї, і створите у програмі чи на папері кістяк, основу генеалогічної таблиці, уважно й продумано пронумеруйте кожну персону. (Якщо ви працюєте у програмі, вона мала б зробити це автоматично). Для кожної людини можна створити картонну чи віртуальну теку, у яку збиратимете інформацію. Почати варто з дому: старі фотографії, листи, спогади, часом книги, картини тощо. При цьому розпитуйте тих, хто знає, різні деталі: хто кому пише, хто на світлинах (підписуйте олівцем усі фото), коли й де їх зроблено.

 

Після цього зробіть власні, хоча б коротенькі спогади принаймні про тих рідних, яких любите та поважаєте. А на завершення можете піти у міський, обласний чи інший архів і пошукати там — на основі наявних у вас імен, дат, місця проживання — різноманітну інформацію про прародичів. Дуже важливо звернути увагу на церковні метрики, адже в них є великий масив інформації. У Йосифінських метриках — якщо ви знаєте, у якому домі жив ваш предок, а також який номер будинку колись мав цей дім (адже раніше адміністративного поділу на вулиці не було, а кожен дім мав іншу цифру) — зможе прочитати, яке ж майно належало вашій родині у той чи інший рік. Щоправда, це вже для тих, хто знає латину.

 

Можна, звісно, замовити дослідження свого роду й пошук матеріалів у працівників архіву, але тоді із ними треба ввічливо й просто по-людськи поводитися, бо робота в них справді непроста, а зарплата маленька.

 

Шукаючи архівну інформацію, важливо враховувати історичний контекст. Йдеться про те, що різні території належали не лише до різних імперій та держав, а й до різних адміністративних одиниць. І змінювалися не лише державні, але й адміністративні утворення. Крім того, свій поділ має також церква, а вона, у свою чергу, також змінювала свій адміністративний поділ. Не кажучи вже про те, що церков на теренах України було і є кілька; ви можете бути греко-католиком й шукати дідуся у метриках Греко-катольцької церкви, а він виявиться православним, вписаним у православні книги. Разом із цим, храми переходили із рук в руки, і вистежити, куди перейшли книги, важко, але часто можливо.

 

Що ж до державних перипетій, то архіви з якогось села чи містечка на, до прикладу, Львівщині можуть потрапити до Львова в обласний чи Центральний історичний архів. Але якщо ця територія належала до Перемишля, то матеріали можуть бути там. Звідти їх могли перевезти у Варшаву. Слід зважити, що коли поляки виїжджали із сучасної України, то вивозили із собою архіви.

 

Загалом, найімовірніші місця знаходження документів із українських земель колишньої Польщі — це Краків, Перемишль, Вроцлав та Варшава. Щось могло потрапити до Києва, а звідти й до Москви чи Петербурга. Те саме із збереженими церковними книгами з Великої України: концентровані вони, скоріш за все, у Києві, може, Харкові, дещо також могло поїхати у світи. Тож за бажання знайти щось в архіві слід вивчити, коли потрібне вам село чи місто належало до якої адміністративної одиниці.

 

У підсумку ви матимете таблицю роду з найпростішою інформацією про кожну особу; записи розмов (якщо таки ввімкнули диктофон), які згодом можна буде розшифрувати у текст і додати записи про різних людей у відповідні теки або створити на цифровому носії (не забувайте про резервні копії!) окрему теку для аудіо- чи відеозаписів; інформацію про рід із домашніх чи державних архівів, робота із якими може виявитися дуже цікавою: читання листів незвичною мовою дідів, перегляд старих знимок із шармом ХХ століття, мемуари, листівки із різних місць, дипломи українських, російських, польських, чеських, австрійських університетів...

 

Якщо хтось займається родоводом поверхово, може обійтися меншим. Якщо ж ви поступово втягнетесь, зросте коло людей, яких захочеться вписати, а отже, й обсяг роботи, кількість необхідної для пошуку й обробки інформації про родину. Генеалогія може стати чудовим захоплення.  

 

Маркіян ПрохаськоШкола журналістики УКУ

Коментарі (0)

Додати коментар

***
  •  
  •  
Чиста субота news image

20 квітня львів’яни вийшли на толоку, щоб очистити від сміття парки, вулиці, дворики, помити пам’ятник і погладити ропуху.

Названо ТОП-20 лекцій TED

Чи вбиває школа креативність? В чому сила інтровертів? Як викрити брехуна? Що нам заважає досягти успіху? Найяскравішими виступами конференцій TED мільйони інтернет-користувачів продовжують ділитися і кілька років після їх проведення.