Нагла поміч

03.04.2013 16:12
Встигнути за десять хвилин, поставити діагноз із першого погляду, протиснутись вузькими захаращеними вулицями і спасти життя – і все це за тисячу двісті гривень на місяць. Будні швидкої медичної допомоги.

- Є такий старий анекдот, - розповідає мені Олег Фогт. - Дідо прийшов на прийом до лікаря. Доктор запитує:

- Що вас турбує?

- Доктор, я як залізу на одну, – каже, – ще півбіди, на другу – вже тяжко дихати. На третю, то вже така задуха…

Доктор на це:

- Мені би ваші проблеми!

- Ви про що, докторе? – здивувався дід.

- А ви про що?

- Я про сходи!

 

- Це анекдот із життя, - говорить мій співрозмовник. - Навіть піднімання по сходовій клітці допомагає у діагностиці гострих серцево-судинних захворювань. Людина з остеохондрозом підніметься без задишки хоч на пятий поверх, а та, в якої стенокардія або серцева недостатність, піднімаючись, буде постійно зупинятися – задуха.

 

Ми сидимо у прохолодному кабінеті Олега Рішардовича Фогта, завідувача підстанції швидкої допомоги №2 на Збоїщах у Львові. Тут виріс справжній медичний «квартал»: лікарня швидкої допомоги, медицина катастроф, підстанція №2… Нас розділяє довгий стіл, на якому можна оперувати. В руках Олега побрязкує велика в’язка ключів. Він невисокий, а повноту компенсує кремезна статура. Поруч із нами Ярослава Ярославівна – старший фельдшер станції, висока струнка жінка. Вона додає:

 

- Якщо пацієнт вказує на біль в області серця пальцем – це проблема з хребтом, остеохондроз, а якщо прикладає до грудей усю долоню, то це вже точно проблема із серцем, – пані Ярослава час від часу продовжує розповідь колеги так, наче вони два інструменти, які грають в унісон. Олег Фогт веде далі:

 

- Кажуть, що це інтуїція, але вона не з’являється на пустому місті. 70 відсотків діагнозів я ставлю, коли входжу до квартири.

 

Він помічає моє здивування.

 

- Це не екстрасенсорика, а досвід. Оком оцінюєш стан хворого, умови, в яких він живе, ставиш кілька навідних питань. Детальне обстеження займає п’ять хвилин: тиск, кардіограма, вміст цукру в крові, пульсоксиметрія – насичення крові киснем. Так ми орієнтуємось, як треба рятувати, чи краще не чіпати людину взагалі.

 

- Залишити її помирати? – запитую.

 

- Ні, деяким може тільки здаватися, що вони помирають. Нам трапляється багато панікерів та істеричок. Між собою ми називаємо такі випадки панічною атакою.

 

Олег Фогт із колегою розповідають, що сьогодні немає чітких ознак хвороб, вони мутують, з’являється багато атипових форм. Під маскою однієї болячки вилізає інша. «Може боліти щелепа, а це стенокардія, може боліти живіт, а то інфаркт», - додає пані Ярослава. Медик каже, що практично 90 відсотків їхніх діагнозів пізніше підтверджують у стаціонарі.

 

Лікарі, мабуть, єдині, кого без перешкод впускають до хати практично всі. Уявляю картинку з фільму Мартіна Скорсезе «Воскрешаючи покійників»: Ніколас Кейдж та Джон Ґудмен у ролі парамедиків гасають небезпечними закапелками великого міста. Львів не Мангеттен, але в принципі робота схожа.

 

- Ми буваємо і в притонах, і в асоціальних квартирах, де хворі та їхні родичі під кайфом або п’яні. Бачимо, в яких умовах перебувають діти. Часом у помешканні немає ні світла, ні  тепла… Не дивуйтеся, господиня може бути одягнена чи не від П’єра Кардена, а у хаті нема світла. Доводиться допомагати при ліхтариках, - каже Олег Рішардович.

 

Ярослава Ярославівна обурюється, коли я запитую про ціну за послуги швидкої. Мої співрозмовники запевняють, що в допомозі ще нікому за свій багаторічний досвід не відмовляли.  

 

- Практично жодного хворого не залишаємо на вулиці, а взимку поготів. Єдине, що ми ніколи не веземо додому. Привезеш такого, а він за три-чотири години помре, це вже кримінальна і моральна відповідальність, - каже Олег.

 

Рятівники самі стають жертвами. У 2008 році на вулиці Замарстинівській лікар випав із вікна дев’ятого поверху, намагаючись упіймати самогубця. В день мого візиту на станції все ще згадували про випадок у Феодосії, коли в ДТП загинули два медики, які рятували хлопця в критичному стані. 4 або 5 років тому львівську фельдшерку побив нетверезий – і таких випадків вистачає.

 

Напередодні мого візиту на станцію швидкої допомоги у Львові за ніч випала місячна норма снігу. Зранку та вдень мело. У місті затори, трамваї завмерли на Замарстинівській, ледве рухаються переповнені автобуси. Люди ходять вервечками, намагаються впіймати на зупинках авто.

 

- З доїздом катастрофа. Дороги ніхто не прибирає, навіть на Орлика не могли доїхати. Чистимо підстанції своїми силами. Гаряча лінія реагує. Людей попереджаємо. В місті страшне. Це стихійне лихо і на то нема ради. Машини застрягають, просимо лікарів іти пішки. Тяжко, - говорить Наталія Поважук, головний лікар станції швидкої допомоги.   

 

Ми говоримо в її кабінеті. Кидаються в очі різні грамоти та подяки на стінах. Час від часу лунає дзвінок, хтось із колег повідомляє про ситуацію: «З доїздом катастрофа». Говорять це без розпачу, лише констатуючи факт.

 

Вона каже, що швидка переживає зміни, що буде одна диспетчерська на цілу область; потребують негайної заміни половина санітарних машин, а обіцяних до Євро-2012 так і не дочекалися…

 

- Як часто машини ламаються? – запитую, згадавши про стан львівських доріг.

 

- Ламаються часто. А у вас є своя машина?

 

- Ні.

 

- То про що може бути мова…

 

- Напевне, підвіска псується..

 

- Підвіска, колеса. Виникають проблеми з запаленням, коробкою передач. Дуже часто летить щеплення. Бензобаки труться.... Є дороги просто жах.

 

-  А якщо швидка поламається, а випадок екстрений?

 

- Рятують не машини, а люди. Вони ще ніколи не підводили. У нас, до того ж, недалекі відстані. Базові лікарні близько: 8-ма, швидкої допомоги, обласна, медінститут, три дитячі. Доїзд дуже швидкий.

 

Запитую, що у професії лікаря швидкої найважче.

 

- Найстрашніше, що не забудеться, з чим не змиритися, - це дитячі смерті. Я, відпрацювавши 19 років, забути цього не можу. Переважно це відбувається до приїзду медиків, або у ДТП, або через захворювання. Все переносити через себе неможливо…

 

- Який вихід? – запитую.

 

- Розповідати одне одному, бо вдома про таке не скажеш. А тут ділишся, бо подібний випадок може статися у твоїй бригаді. Це дуже допомагає.

 

Запитую, чи є в роботі відрада.

 

- Інколи приймаємо пологи вдома. Це дуже позитивні враження, - каже пані Наталія. 

 

Ми закінчуємо розмову з головним лікарем лише тоді, коли входить якийсь керівник. Йду в бухгалтерію щоб дізнатися, скільки отримують ті, хто щодня рятує життя.

 

- Лікар, який приходить до нас без стажу, отримує на руки близько 1280 гривень, а водій – 1400, - говорить бухгалтер. - Три з половиною тисячі отримує лікар, який пропрацював не менше 20 років.

 

Заробітна плата у лікарів підвищується залежно від стажу роботи: 3,5,7 років – відповідно на 20, 40, 60 відсотків. На її думку, така градація несправедлива, бо у випускників медінститутів молоді сімї, маленькі діти, а це додаткові витрати. Фельдшерам, санітарам, водіям доводиться підпрацьовувати: хто займається побілкою, хто меблі виготовляє, половина місяця в них виходить вільна.

 

- А є жінки - водії швидкої? – питаю.

 

- Троє чи п’ятеро. У нас у 80-90 роках працювала така Тамара, яка приходила на роботу намальована, із зачіскою, при манікюрі. Як сиділа за кермом, то було приємно подивитися.

 

Бухгалтер найбільш емоційно з усіх на станції розповідає про умови праці.

 

- Взимку в цій машині холодно, а влітку спробуйте в ній всидіти!

 

- А водії хоч пропускають?

 

- Та де там! Крутелик їде і не вступиться. А може, там твого везуть, звідки ти знаєш?  Культура водіння нульова, навіть у мінусі, я б сказала. Крім того, у нас ще й вулички вузькі – хотів вступитися, так немає куди.

 

Олег Фогт та Ярослава Романик кажуть, що спільні з ДАІ операції допомагають – штрафи змушують водіїв зважати на швидкі. Найбільша проблема – це паркування на тротуарах. Коли на такій вулиці зупиняється швидка, то позаду одразу утворюється затор.

 

Цікавлюся у медиків, чи встигають на виклики за новим законом. 

 

- У випадку ДТП, нещасних випадків, інсультів, інфарктів, у громадські місця на місце доїжджали за 10 хвилин майже у 90 відсотках, - каже пан Олег.

 

- Як виносити хворого зі старого будинку, у якому ніде розвернутися?

 

- Плащовими ношами. Якби були багатофункціональні щити з лямками, то хворого можна було б виносити навіть вертикально без шкоди для здоров’я. У нас таких немає. Четвертий поверх старого будинку відповідає 6-7 поверху капітального сучасного будівництва. Був випадок, коли чоловіка вагою понад 160 кілограмів із третього поверху витягували з допомогою еменесників.

 

- А які випадки для вас найбільш складні, що у роботі вражає найбільше? – запитую Олега Фогта.

 

- Найгірше - це дитячі смерті, - відповідає. - За мою роботу сталося п’ять випадків. Вони врізаються у пам’ять, особливо нещасні випадки. Шість чи сім років тому в центрі міста семирічна дівчинка отруїлася чадним газом під час купання у ванні. Сім’я збиралася зранку їхати на відпочинок закордон. Як це сталося, я не знаю. За 2-3 хвилини ми були на місці, годину боролися за життя, але врятувати не вдалося. Як людина, батько, лікар я важко це переживаю.

 

- А скільки триває реанімація?

 

- Мінімум півгодини. Бували випадки, що довше. Масаж серця, штучна вентиляція легень.

 

- Через скільки часу вдавалося повернути людину після того, як в неї зупинилося серце?

 

- 4-5 хвилин від зупинки кровообігу і дихання влітку, 6-7 хвилин взимку.  Поки не наступила смерть мозку. Є ранні симптоми біологічної смерті. Перший – так званий симптом котячого ока. Він виникає одразу після відмирання мозку, тримається 15 хвилин, а потім зникає. У реанімації є свої плюси і мінуси. Виникає постреанімаційна хвороба. В першу чергу страждає головний мозок. Ми стежимо за складними випадками, дзвонимо в реанімацію, запитуємо в лікарів, як склалася доля пацієнта, який його стан. Хворий вижив – усе гаразд.

 

- Повірте мені, ці люди люблять свою роботу, - додає лікар. - Тут залишаються фанати своєї справи. Тут ніхто нікого насилу не тримає. Є така річ як синдром професійного згоряння, робота важка, ночі, вихідні, але цинізму в наших лікарів немає.

 

Ми виходимо на вулицю. Я прошу зробити фотографію, кілька перших не виходять, бо снігу між мною і паном Олегом достатньо для того, щоб розмити зображення.  На ґанку поруч стоїть молода симпатична санітарка. Олег жартома обіймає її й каже:

 

- Надішлемо фото твоєму чоловіку.

 

- Які проблєми? Перша госпіталізація, травмпункт і всьо готове, – відповідає на кпин санітарка. Сміються. Я прощаюсь.


За кілька хвилин надходить виклик, бригада швидко збирається, виїжджає. Я проводжаю поглядом машину, яка зникає у білій імлі.


Богдан ВоронШкола журналістики УКУ

Коментарі (2)

Додати коментар

    • 03.06.13 15:19
    • Юрко "спасти життя" - хіба не "врятувати життя"?
    • 05.04.13 23:06
    • ТарасОбличчя в них добрі
  •  
  •  
Чиста субота news image

20 квітня львів’яни вийшли на толоку, щоб очистити від сміття парки, вулиці, дворики, помити пам’ятник і погладити ропуху.

Названо ТОП-20 лекцій TED

Чи вбиває школа креативність? В чому сила інтровертів? Як викрити брехуна? Що нам заважає досягти успіху? Найяскравішими виступами конференцій TED мільйони інтернет-користувачів продовжують ділитися і кілька років після їх проведення.